Не страшно, коли людина говорить нерівно, повторюється, шукаючи точнішого слова. Це означає, що людина стежить за своєю мовою, постійно намагаючись поліпшити її.

Страшно, коли людина говорить і пише гладенько, але іностранними словами. Тут думка спить, тут буяють мовні штампи, мовні бур’яни, глушачи у людині свіжу думку.

Ще один різновид цього бур’яну — слова лишні, пусті. Будь-яке слово при частому й недоречному йому повторенні поступово перетворюється на пусті звуки. Це найчастіше дубльори, які нічого нового не додають до слів, стоячи біля них. Наприклад, «офіційні документи» — документ є офіційний папір, «виконуємо взяті зобов’язання» — не взятих зобов’язань не виконують та інше.

А ще є — «підняти вгору, спускатися вниз», «швидко мчати» — наче ці дії можна виконати якимсь іншим чином.

Паразити з’являються в мові тоді, коли те, що ми говоримо, ще не до кінця нами осмислено. Коли предмет розмови знайомий нам мало. Коли ми не маємо часу думати над тим, говорячи або пишучи.