а) «Бо ти на землі — людина, 

    І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, 

    Мука твоя — єдина, 

    Очі твої — одні».

б) В епоху спорту і синтетики 

    людей велика ряснота. 

    Нехай тендітні пальці етики 

    торкнуть вам серце і вуста.

в) О рідне слово, хто без тебе я? 

    Німий жебрак, старцюючий бродяга,

    Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, 

    Прах, купа жалюгідного рам'я. 

г) Ярій, душе. Ярій, а не ридай. 

    У білій стужі сонце України. 

    А ти шукай — червону тінь калини 

    на чорних водах — тінь її шукай, де жменька нас.

ґ) Ні, я хочу крізь сльози сміятись, 

    Серед лиха співати пісні, 

    Без надії таки сподіватись, 

    Жити хочу! Геть, думи сумні! 

д) Кохана спить, кохана спить,

    Піди збуди, цілуй їй очі.

    Кохана спить,

    Ви чули ж бо: так липа шелестить.

е) Та не однаково мені, 

    Як Україну злії люде 

    Присплять, лукаві, і в огні 

    Її, окраденую, збудять… 

    Ох, не однаково мені.

є) Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, 

    Як я люблю тебе без тями, 

    Як мучусь довгими ночами 

    І як літа вже за літами 

    Свій біль, свій жаль, свої пісні 

    У серці здавлюю на дні.

ж) Запахла осінь в'ялим тютюном, 

    Та яблуками, та тонким туманом, — 

    І свіжі айстри над піском рум'яним 

    Зорюють за одчиненим вікном.

з) Ніч у сніговій завії

   крутиться довкола стріх.

   У долоні у Марії

   місяць — золотий горіх.